Кто такой Петр могила

Митрополит Петро Могила

  1. Архитектура и градостроительство в Петровскую эпоху.
  2. Боришполец Ксения Петровна 1 страница
  3. Боришполец Ксения Петровна 2 страница
  4. Боришполец Ксения Петровна 3 страница
  5. Боришполец Ксения Петровна 4 страница
  6. Виктор Петрович Письмак
  7. Владимир Петрович Лукин
  8. Гетьман Петро Дорошенко в боротьбі за незалежність та територіальну цілісність Української держави.
  9. Далила Петровна и Герострат Андреич
  10. Дипломник В.А. Петросян
  11. ДОГОВІР РЕНТИ м. Дніпропетровськ 25 січня 2004 р.
  12. ДРАГОМАНОВ Михайло Петрович (1841-1895).

Зріле Бароко

Межі другого періоду цієї епохи, зрілого Бароко, позначені двома визначними постатями: митрополита Петра Могили й гетьмана Івана Мазепи. Це один із найбільш плідних періодів в історії української літератури. Він починається з утворенням Києво-Могилянської колеґії (1632) та приходом Петра Могили на київський митрополичий престіл (1633). Ці події позначили остаточне повернення Києвом ролі загальнонаціонального духовного й культурного центру. Формується ідеологема «другого Єрусалиму» на дніпровських берегах, яким українські книжники бачили Київ.

Дитинство і юність. Свт. Петро Могила (Petru Movilă) народився 21 грудня 1596 р. Він походив з аристократичної румунської родини, в якій зберігалася леґенда про визначного римлянина Муція Сцеволу, Ціцеронового вчителя, римського консула 117 р., змушеного переселитися з Риму до Греції, а звідти – до Молдови, де він нібито започаткував рід Могил.

Леґендарні римські корені румунських аристократичних родин і тамтешнього християнства істотно допомагали румунському аристократові позбутися комплексів провінційности, що впливали на клир слов’янських Церков. Румуни усвідомлювали себе історичною частиною християнського Заходу, котра має безпосереднє право на його духовну спадщину, і водночас ідентифікували себе як невід’ємний складник східного християнства – православ’я. Вельми істотний складник, як на XVI-XVIII ст., коли дунайські князівства Волощина й Молдова фактично патронували значну частину Святої Гори й надавали різнобічну допомогу Константинопольському Патріярхові. Румунія не менш, як Україна, претендувала на роль східного форпосту християнства.

Дід майбутнього митрополита Іван був логофетом, вищим урядовцем Молдови, який управляв державним господарством. Дружиною Івана стала княжа донька Марія. Батько Петра Могили Симеон був сучавським гетьманом, потім господарем Волощини (1601-1602), господарем Молдови (1606-1607). Крім Петра, він ще мав п’ятьох синів. Симеон Могила був отруєний змовниками 1607 р. Єремія, дядько митрополита Петра, близько десяти років із перервами був воєводою Молдови (1595-1606). Другий дядько, Георгій, займав кафедру молдовського митрополита (1587-1589). Родина Могил підтримувала львівське братство, виділяла йому значні кошти, за які збудовано Успенську церкву. Через це львівська Успенська церква називалася ще Волоською.

Усі три брати Могили, Єремія, Симеон і Георгій, мали права польського шляхетства, що дозволяло їм мати земельну власність у Речі Посполитій. Через дочок вони породичалися з тамтешніми магнатськими родами. Двоюрідними сестрами свт. Петра були доньки Єремії Могили Раїна Вишневецька (1589-1619; засновниця Мгарського, Густинського, Ладиженського монастирів, дружина князя Михайла Вишневецького, мати польського коронного гетьмана Єремії Вишневецького) та Анна Потоцька (дружина краківського воєводи Станіслава Потоцького, належна до Львівського братства).

Початкову освіту Петро Могила здобув від учителів Львівської братської школи, напевне, вдома. Ще юнаком він був змушений переселитися до Речі Посполитої – чи то через повстання, чи внаслідок ворожого ставлення до нього нових господарів Молдови. Можливо, тут він навчався в єзуїтській академії в Замості. Поширена думка про здобуття Петром Могилою вищої освіти на Заході – в Парижі або в Голландії. У Парижі він міг вчитися чи то в Сорбонні, чи в єзуїтській колеґії «Ля Флеш», де філософію викладав учитель Декарта о. Варон. Але ці припущення не підтверджуються документально.

Петро Могила переселився до Речі Посполитої, до Белзького воєводства. Опікуном юнака стає коронний канцлер і гетьман Станіслав Жолкевський. Після смерти Жолкевського в битві під Цецорою (1620) Могила надумав переселитися в Наддніпрянську Україну. Він часто відвідував Київ, придбав маєтності в околицях міста. Перша певна біографічна звістка про Петра Могилу стосується його участи в Хотинській битві 1621 р. Ним тоді опікувався гетьман Ян Кароль Ходкевич, загиблий на війні.

Монаше життя. Невдовзі після смерти архимандрита Києво-Печерської лаври Захарії Копистенського (21 березня 1627 р.) Петро Могила прийняв монаший постриг і був обраний архимандритом Києво-Печерського монастиря. Його кандидатура була затверджена королівською грамотою. Наприкінці 1627 р. відбулося рукоположення о. Петра Могили в священики й негайне піднесення в сан архимандрита. Очевидно, його попереднє служіння в монашому сані було мінімальним.

Сувора ситуація, в якій опинилася Києво-Печерська лавра, змушувала нового архимандрита передусім звернути увагу на захист монастирського майна, повернення втраченого, налагодження дисципліни. Він вдається до збройних набігів на відібрані шляхтичами землі й силою повертає їх лаврі. У відповідь на свавільні вчинки чернечих громад, що належали до Києво-Печерського монастиря, архимандрит застосовує силу для підкорення Троїцького та Пустельно-Микільського монастирів. Він викупив закладені церковні речі, реставрував печери, спорудив для мощів нові гробниці, над кожною зробив написи. Саме свт. Петро Могила оновив, розширив і прикрасив Успенську церкву. За допомогою архимандрит звертався і до місцевих доброчинців, і до Львівського братства, і до московського царя Михаїла Федоровича.

Дбаючи про оздоблення й матеріяльний добробут Києво-Печерської лаври, сам архимандрит Петро Могила провадив суворе аскетичне життя. Як згадують, він носив на тілі волосяницю й залізний ланцюг. Чуйний до містичних вимірів церковного життя, Петро Могила активно збирав відомості про благодатні явища в Києво-Печерській лаврі, що засвідчували небесну опіку Богородиці й печерських угодників. Сам свт. Петро записав до 30 розповідей про чудеса Більшість із них згодом увійшла до книги Афанасія Кальнофойського «Тератургима». Серед записів Петра Могили є також складені ним канони до Пресвятої Богородиці на подяку за порятунок Києво-Печерського монастиря.

Як лаврський архимандрит, Петро Могила відразу ж опинився у вирі церковно-політичних подій, пов’язаних із новими унійними проєктами та з розглядом справи архиєпископа Мелетія Смотрицького. Він брав участь у соборі 1628 р. й осуді книги Мелетія Смотрицького «Апологія подорожі до східних країн».

Вже попередники Петра Могили, архимандрити Єлисей Плетенецький (1599-1624) та Захарія Копистенський (1624-1627), дбали про розвиток при монастирі видавничої справи. Новий архимандрит не лише активізував працю лаврської друкарні, але й надав їй дещо нового характеру. Доти книги видавалися лише церковнослов’янською та українською мовами. Тепер же було закуплено латинські шрифти й розпочато видання польською та латинською мовами книг, що мали апологетичний характер, знайомлячи різноетнічне населення Речі Посполитої з православними цінностями, з лаврськими святинями.

Здійснюється ґрунтовна богословська праця над унормуванням літургійних текстів, першим наслідком чого стала книга «Літургіаріон, си єсть Служебник» (1629), який ще часто називають просто «Служебником» Петра Могили, відрізняючи його перше видання 1629 р. від наступного, уточненого й доповненого видання 1639 р. У лаврі запроваджується новий богослужбовий чин – пасія, що відправлялася під час Великого посту й передбачала молитвні роздуми над спасительним сенсом страждань Ісуса Христа. Встановлення цілком нової церковної відправи є надзвичайною подією в релігійному житті. Очевидно, її стимулювало поширення в Римсько-Католицькій Церкві богослужінь «Хресної дороги», які не мали аналогів у візантійському обряді. Однак не менш важливим імпульсом, який вплинув на свт. Петра Могилу в запровадженні цієї відправи, було відчуття нових запитів барокової релігійности, що набувала рефлексійно-медитативного характеру й водночас була схильна до пошуку екстатичного піднесення в містичному спілкуванні з Богом.

Великий резонанс викликало відкриття Петром Могилою 1631 р. при Києво-Печерській лаврі середньої школи нового типу, з розширеним вивченням латинської мови. Її ректором було призначено ієромонаха Ісаю Трофимовича-Козловського, а префектом – монаха Сильвестра Косова (згодом наступника Петра Могили на митрополичій кафедрі). Система навчання була спрямована на формування особистостей, добре інтеґрованих у суспільне життя Речі Посполитої з її офіційної латинською мовою.

Традиціоналістично наставлені кияни й бунтівні козаки вирішили, що ця школа складе противагу Київській братській школі, де панували церковнослов’янська та грецька мови. Поширювалися чутки про наміри латинізувати українців і використати лаврську школу для поширення католицизму. Розбурхані пристрасті вилилися в спробу нападу на школу, про яку розповів згодом о. Сильвестр Косов у книзі «Exegesis» (1635): «Був же час, що ми, висповідавшися, тільки того й чекали, коли нами схочуть начиняти животи дніпрових осетрів або поки одного огнем, другого мечем не пошлють на той світ».

Зрештою, вдалося досягти компромісу. Лаврська школа 1632 р. об’єдналася з братською в Києво-Могилянську колеґію, програма й організація навчання котрої контролювалися архимандритом Петром Могилою. За життя свт. Петра не вдалося досягти здобуття колеґією статусу вищої школи, академії, що визначався правом викладання богослов’я. Але фактично рівень викладання перевершував звичайний для середньої школи ступінь «семи вільних наук». Панівною мовою викладання була латинська, а методика викладання орієнтувалася на провідну в тогочасній Європі методику єзуїтів – «Ratio studiorum». Кращі випускники колеґії направлялися для завершення освіти за кордон.

1632 р. Петро Могила як провідник православної партії був учасником сейму, котрий обрав на королівський престіл Владислава IV. Було досягнуто згоди щодо унормування православно-уніятських відносин, розподілу єпископських кафедр, державного визнання Православної Церкви. Але єпископи, висвячені без згоди короля 1620 р., мали бути усунені. Обраний 13 листопада, король прийняв присягу виконувати всі статті, прийняті на сеймі.

Митрополиче служіння. 3 листопада 1632 р. православні делеґати сейму (49 шляхтичів, серед яких не було духовних осіб) обрали двох кандидатів для затвердження королем нового київського митрополита: архимандрита Петра Могилу й вінницького підстаросту Михайла Лозку. Король затвердив кандидатуру Петра Могили 10 листопада, а після своєї коронації 14 березня 1633 р. видав про це «привілей». Вселенський патріярх Кирило Лукаріс благословив хіротонію й надав свт. Петру титул «екзарха святого апостольського Константинопольського трону».

Петро Могила був іменований на єпископа у світлу середу, 24 квітня 1633 р. в Успенській церкві Львова. У світлу суботу відбулася архиєрейська хіротонія, яку відправили єпископ Львівський Єремія Тисаровський як екзарх Вселенського патріярха, єпископи Ісаакій Борискович, Паїсій Іполитович і Авраамій Страгонський. Інтронізація на київську митрополичу кафедру відбулася в Фомину неділю, 28 квітня 1633 р. Попередник, митрополит Ісайя Копинський, був усунений силою й ув’язнений у Михайлівському монастирі.

У липні 1633 р. Петро Могила займає кафедральний Софійський собор і Видубецький монастир у Києві, що їх доти посідали уніяти. Відбудовуються та реставруються Софійський собор, Видубецький монастир, церква Спаса на Берестові, Трьохсвятительська церква. Богословську зрілість нового київського вченого осередку засвідчила публікація книги «»Собраніє короткой науки об артикулах вѣры православно-каθолическои христіянскои» (1645), яку часто називають «Катехизисом» Петра Могили. Невдовзі ця книга була визнана однією з символічних книг Православної Церкви. Визначною подією в історії православної літургіки стало видання «Великого Требника» (1646) – найавторитетнішого зібрання текстів приватних богослужінь (треб) церковнослов’янською мовою.

Петро Могила був прихильником утворення автокефального Київського патріярхату. Проте цей проєкт не знайшов співчуття як у католиків, що прагнули зберегти підпорядкування папі римському, так і в православних консерваторів, які почали рух до Москви. Останні обвинувачували Петра Могилу в тому, що він перейшов на унію; ченці деяких монастирів на Полтавщині почали тікати за московський кордон.

Ідеєю Петра Могили була повноправна присутність православних громадян у суспільному житті Речі Посполитої. Його найвпливовіший соратник у цьому – Адам Кисіль (1580-1653), брацлавський (1647) і київський (1649) воєвода, один з найбагатших магнатів в Україні, постійний представник польського уряду на перемовинах з козаками. Митрополит Петро Могила намагався стримати козацтво в його антикатолицькому й антипольському радикалізмі, зупинити промосковські рухи.

Петро Могила був прихильником суворої ієрархічности в управлінні Церквою й намагався обмежити право патронату, втручання світських людей в управління Церквою. За його митрополитства скасовується ставропігія братств, підпорядкованих відтак єпископам. Посилюється централізація в управлінні Церквою. 1634-1635 рр. засновується митрополича консисторія.

1 січня 1647 р. Петро Могила помер. 6 грудня 1996 р. його канонізовано рішенням синоду УПЦ-МП. Аналогічну ухвалу дещо раніше прийняла УПЦ-КП.

Ідеєю Петра Могили була повноправна присутність православних громадян у суспільному житті Речі Посполитої. Його соратник — Адам Кисіль (1580-1653), брацлавський (1647) і київський (1649) воєвода, один з найбагатших магнатів в Україні, постійний представник польського уряду в переговорах з козаками. Намагався стримати козацтво в його антикатолицькому й антипольському радикалізмі, зупинити промосковські рухи.

Петро Могила намагався обмежити право патронату, втручання світських людей в управління Церквою. Скасовується ставропіґія братств, підпорядкованих відтак мирополитові. Посилюється централізація в управлінні Церквою. 1634-1635 рр. засновується митрополича консисторія.

До кола свт. Петра Могили належали, зокрема, митрополит Сильвестр Косов, архимандит Інокентій Ґізель, архимандрит Іоаникій Ґалятовський, митрополит Димитрій Туптало.

Ідея гетьманської держави виростає з самосвідомости могилянського Києва.

Постать свт. Петра Могили ферментує інтелектуальне й творче середовище, що почало було складатися довкола Київського братства й лаврської друкарні. Це середовище сміливо бере на себе ініціятиву в творенні новочасного східного богослов’я шляхом прочитання спадщини Отців Церкви з урахуванням досвіду західної схоластики. Відбувається кодифікація богослужбових книг, що увінчалася появою славнозвісних «Служебника» (1629) та «Великого Требника» (1646). Свт. Петро Могила урухомлює амбітний проєкт нової редакції повного зібрання житій святих, завершений уже свт. Димитрієм Тупталом. Загальноправославним визнанням київського богословського досвіду стало зарахування Ясським собором 1646 р. «Катехизису» свт. Петра Могили до числа символічних книг Православної Церкви.

Дата добавления: 2015-05-10; Просмотров: 325; Нарушение авторских прав?;

ПОИСК ПО САЙТУ:

Рекомендуемые страницы:

Чорноморський національний університет імені Петра Могили

ЧНУ: ми створюємо майбутнє! ЧНУ – інновації з міжнародним визнанням! ЧНУ інтегрований до міжнародного освітнього простору
Інклюзивна освіта у ЧНУ — рівні можливості для усіх студентів
ЧНУ — надійний партнер провідних університетів Європи
ЧНУ – наукові зустрічі та конференції ЧНУ — міжнародні програми обміну та академічної мобільності
ЧНУ – з Батьківщиною в серці! ЧНУ — це гідний початок наукової кар’єри! ЧНУ об’єднує громадсько-активну молодь ЧНУ за виховання здорової нації!

Новини

11 січня – Всесвітній день “Дякую!”

Січень 11, 2019

11 січня відзначається Міжнародний день «дякую» – свято, яке було започатковане з ініціативи ЮНЕСКО та ООН і покликане нагадати людям про цінність хороших манер. В Україні це свято відзначають із 2008 року. Щодня люди вимовляють слово «дякую» мільйони разів, але …

Vivat, Чорноморська Могилянка!

Січень 11, 2019

17 січня 2019 року Чорноморський національний університет імені Петра Могили святкує своє 23-річчя! ЧНУ ім. Петра Могили утворено 3 липня 1996 року Постановою Кабінету Міністрів України як Миколаївська філія НаУКМА. Очолює університет Клименко Леонід Павлович – ректор Чорноморського національного університету …

Викладачі ЧНУ ім. Петра Могили провели квест «Економічні головоломки: знайди вихід» для школярів

Січень 10, 2019

10 квітня у 10 корпусі Могилянки викладачі ЧНУ ім. Петра Могили провели квест «Економічні головоломки: знайди вихід» для школярів 5,6,7 класів. Нагадаємо, що цей квест є одним із серії економічних квестів та фінансових ігор, які організовано для ознайомлення дітей з …

Заради чого варто жити?

Січень 10, 2019

Наукова бібліотека спільно з Інститутом філології ЧНУ імені Петра Могили продовжує проводити літературно-художній конкурс «Заради цього варто жити». Перший конкурс пройшов у 2012 році. Другий – у 2016. У конкурсі беруть участь студенти, викладачі, працівники університету. Хоча у 2016 році …

Актуальне відео

Petro Mohyla TV: Дайджест подій №35 (11.01.18)

Події та оголошення

січня 22

ЧНУ імені Петра Могили запрошує взяти участь у круглому столі з теми «Дотримання прав людини в Миколаєві: стан та шляхи покращення»

22 січня 2019 року в рамках проекту з протидії дискримінації «Миколаїв – місто рівності» відбудеться круглий стіл з теми «Дотримання прав людини в Миколаєві: стан та шляхи покращення».

січня 8

ЧНУ імені Петра Могили запрошує школярів взяти участь в економічних квестах та іграх

Для учнів, які мають на канікули багато планів, проводитиметься серія економічних квестів та фінансових ігор.

січня 18

Запрошуємо на день професій ЧНУ імені Петра Могили

День професій ЧНУ імені Петра Могили

Чорноморський національний університет

Церковна реформа Петра Могили

⇐ Предыдущая123456

  1. XIX партійна конференція КПРС (червень-липень 1988). Реформа політичної системи
  2. Автохтонні реформаційні рухи на українських землях
  3. АГРАРНА РЕФОРМА СИМА ЯНЯ 280 Р. І ФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ НАДІЛЬНОЇ СИСТЕМИ В РАННЬОСЕРЕДНЬОВІЧНОМУ КИТАЇ
  4. Аграрне законодавство Марії Терезії та Йосифа ІІ. Аграрна реформа 1848 р.
  5. Адміністративна реформа
  6. Адміністративно-територіальна реформа та її вплив на реалізацію фінансової політики
  7. Андрусівське перемиря 1667 р. Поділ Української Козацької держави. Державотворча діяльність Петра Дорошенка.
  8. Андрусівський мир 1667 р. Гетьманування Петра Дорошенка.
  9. Антицерковна політика влади в Україні
  10. Аугсбурзький рейхстаг і продовження Реформації
  11. Берестейска церковна унія: причини та наслідки
  12. Берестейська церковна унія

У 1632 р. київським митрополитом став Петро Могила. Для відновлення авторитету православної церкви Петро Могила розпочав поступове проведення реформи церкви, першим кроком якої стало налагодження суворої дисципліни з-поміж ченців і духовенства. Для нагляду за церковним життям Петро Могила запровадив посади двох митрополичих намісників. Контроль за духовним життям повинні були здійснювати єпархіальні собори.

Перешкодою у реорганізації церкви було право магнатів втручатися у справи церкви в межах їхніх володінь. Крім того, із розвитком братств в Україні посилився вплив мирян на церковні справи, часто братства підпорядковували собі духовенство. Петро Могила вважав неприпустимим, щоб влада мирян перевершувала владу духовенства.

Зміни, що відбувалися в церковному житті, були закріплені в кількох книгах. Важливою подією стала поява твору «Православне сповідання віри», написаного настоятелем Києво-Печерського монастиря Ісайєю Трофимовичем за активної участі Петра Могили. Твір, у якому викладалися основи православної віри, було схвалено константинопольським патріархом та затверджено собором східних патріархів у Яссах. Перекладене багатьма мовами, «Православне сповідання віри» поширювалося не лише в православних країнах, а й серед католиків і протестантів. Сам Петро Могила був автором двох надзвичайно важливих церковних книжок — «Служебника» й «Требника»,

«Служебник» собором 1629 р. був проголошений як обов’язковий для кожного священика. У ньому подавалися уточнені повні тексти Богослужб — уранішніх, обідніх (літургій), вечірніх.

«Требник» вийшов друком у Лаврській Друкарні 1646 р. Він містив докладний опис і порядок здійснення найрізноманітніших Богослужб (треб), таких як вінчання, хрещення, похорон, освячення нової хати, молебні з приводу неврожаю, хвороб, подорожей, початку навчання тощо.

Однією з важливих складових церковної реформи митрополита Петра Могили було відновлення єдиної церковно-адміністративної системи та ефективного механізму здійснення архієрейської юрисдикції (влади). Він зберіг Києво-Печерську архімандрію (був на цій посаді з грудня 1627 р.). Києво-Печерська лавра, найбільший та найбагатший монастир, надавала митрополитові, крім авторитету, ще й значних матеріальних можливостей. Могила також ставав настоятелем Києво-Софійського собору, «дозорцем» кількох київських монастирів і залишався патроном та «старшим» Київського братства. Важливим був титул патріаршого екзарха (раніше екзархами були Львівські єпископи). Так формувалися адміністративні та матеріальні важелі для подальших реформ.

Першою за часом внутрішньоцерковною справою щодо дисципліни для Могили стала боротьба з порушенням канонів при вступі у духовний сан та обійманні церковних посад. Найпоширенішим було так зване двоєжонство духовних, яке траплялося навіть у вищих церковних верствах.

Яскравий приклад — справа обрання на перемишльську кафедру шляхтича Івана Попеля. Попель навіть отримав «привілей» від короля Владислава. Але, вдруге одружений, не дістав згоди Могили на висвяту (хіротонію). Принципова позиція митрополита служила прецедентом для зміцнення авторитету православної ієрархії, для протидії будь-яким спробам неканонічного отримання ієрархічних посад.

Зміцнювала церковну дисципліну також ретельна перевірка законності священицьких рукоположень. Протягом десятиліть ця справа була надто стихійною; панування патронату часом призводило до появи на священницьких посадах навіть мирян. За часів П.Могили священики мусили підтверджувати законність свого служіння документально (через надання «ставленних грамот» або письмових свідоцтв від громади). Канонічно поставлений священик отримував митрополиче підтвердження. Там, зокрема, фіксувалися його обов’язки щодо турботи про паству, доброї поведінки, правильного здійснення відправ, а також про послух старшим ієреям та митрополитові.

Наступним кроком зміцнення церковного організму в ЗО — 40-і роки XVII ст. стала реформа адміністрації в Київській митрополії.

Складовими цієї реформи були:

— запровадження регулярного нагляду за станом церковного життя на всій території митрополії (через діяльність спеціальних візитаторів, протопопів, митрополичих намісників, через особисті візитації митрополита); Протопопи та візитатори наглядали за парафіяльним духовенством, збирали «доход митрополітанський». Вони фактично забезпечували єдність та чинність системи церковного управління на території митрополії. Митрополичих намісників було наділено досить широкими повноваженнями — аж до тимчасового заміщення єпископських кафедр. Вони також представляли митрополита в судах, урядових установах та наглядали за монастирями. Позитивно впливали на церковне життя й особисті візитації Могили, неможливі при митрополитах — найближчих попередниках. Найвідомішими були майже п’ятимісячні відвідини місцевих церковних осередків, здійснені Могилою в 1635 р., після Варшавського сейму. Митрополит побував тоді у Вільні, багатьох білоруських та українських містах на Дніпрі, відвідуючи парафії, братства та монастирі «яко пастир».

— заведення регулярних єпархіальних соборів; Засобом справжнього відродження повноти церковного життя стали регулярні єпархіальні собори. Сам Могила намагався у своїй Київській єпархії скликати їх щороку. Крім уже згаданої перевірки канонічності поставлення духовенства, на тих соборах йшла додаткова підготовка священиків. Вони екзаменувалися на предмет знання пастирських обов’язків, наставлялися на канонічне виконання таїнств та треб тощо.

— діяльність створеного у кінці 1634 — на початку 1635 р. митрополичої консисторії — церковного судового органу. Митрополича консисторія здійснювала «митрополітанський суд», тобто практичну юрисдикцію над духовними у справах, що стосувалися церкви — насамперед шлюбних, порушення церковної дисципліни або канонів, внутрішніх майнових справах. Членами консисторії призначалися особи, шановані у церкві. Переважно це були освічені ченці, котрі мали досвід управлінської та богословської праці — ректори Київської колегії, ігумени київських монастирів, візитатори, протопопи.

⇐ Предыдущая123456

Дата добавления: 2015-05-23; Просмотров: 4405; Нарушение авторских прав?;

ПОИСК ПО САЙТУ:

Рекомендуемые страницы:

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *